Хто ти, дитячі наставник?
Відео: Табір 1 зміна "комета"
Хокей обожнюють мільйони дітей, він вірно служить не тільки фізичного, а й духовного становлення, всебічному розвитку юнацтва. Заняття спортом, хокеєм приносять дітям разом з радістю фортеця волі, пружність м`язів, вміння активно жити і працювати в колективі, допомагають успішному навчанню, долучають до самостійності, до радості праці.
Звичайно, не всі з хлопців, захоплених хокеєм, можуть прийти в хокейні клуби, де трудяться професійні тренери. Тому під егідою «Золотий шайби» створюються дворові і шкільні команди. З ними проводять заняття тренери-любителі. Вони віддають дітям своє серце, знання, життєвий досвід. Не так-то просто нести їм обов`язки тренера - адже у кожного своя сім`я, безліч найрізноманітніших турбот. Але знаходять вони час разом з дітьми будувати майданчики, заливати ковзанки, купувати необхідний інвентар і захисне спорядження, проводити тренування, постійно стежити за навчанням хлопців, допомагати їм в піонерських таборах. Таких подвижників, беззавітно відданих дітям та хокею, десятки тисяч. Що там приховувати, багатьох з них не вистачає спеціальних знань, вони, можливо, недостатньо добре знайомі з фізіологією, медициною, багатьом напевно бракує педагогічного досвіду, хоча у нас в країні і проводяться регулярно спеціальні семінари, на яких тренери-любителі мають можливість розширювати пізнання , удосконалювати своє вміння.
Відомо, що понад тридцять вихованців «Золотий шайби» стали чемпіонами Олімпійських ігор, світу та Європи. Вивів їх у великий хокей тренер-аматор. Але перед тренером-любителем варто і куди більш висока мета: дати хлопцям путівку в життя, закласти основу для цьому житті - довгої, активної, щасливою. Тому мені і хочеться в цій статті повести розмову про тренера-любителя. Хто ти, дитячі тренер? Що вимагає від тебе хокей? Що чекають діти і їх батьки від хокею?
Відомо, що в різні епохи людської історії жодне суспільство, по суті, не піклувався і не помишляло дбати про духовне і моральне виховання прийдешніх поколінь. Лише народжене Жовтнем держава робітників і селян з перших днів свого існування поставило таке завдання. І в перші роки Радянської влади наша молодь під керівництвом партії, комсомолу. мужала, працювала, вчилася, долала труднощі.
На початку 30-х років після закінчення семи класів і шести місячних курсів ФЗУ прийшов я працювати на авіаційний завод. Це був нелегкий час становлення нашої держави. Робочій зміні приділялася виняткову увагу. До мене, до всіх новачкам робочі інструментального цеху ставилися ніби до рідних синів. Вони дбайливо і уважно вчили нас не тільки професії слюсаря-інструментальника, вони вчили головному - вміло працювати, по совісті жити, цінувати час. Вони вимагали від нас свідомості, абсолютної дисципліни і чесності.
Нам, 14-15-річним хлопцям, радісно було виконувати накази робочих, справжніх умільців, які люблять працю, свою професію.
Це були виключно щирі люди. Нам, хлопцям, хотілося в усьому наслідувати їх, чесним трудівникам. Я і зараз пишаюся тим, що був слюсарем 5-го розряду, отримав міцну, на все життя, загартування в робочому середовищі. Завод навчив мене любити працю, цінувати робочу дружбу, жити інтересами колективу.
Сьогодні, озираючись на пройдений в житті шлях, дякую долі за те, що я народився і ріс в Країні Рад. Радянська влада дала мені освіту, за допомогою спорту я знайшов крила, став відомим тренером. Щасливий, що довгі роки мені довіряли працювати з найсильнішими хокеїстами країни, стверджувати силу радянського спорту в суперечці із зарубіжними суперниками, що Ленінський комсомол доручив мені бути головою всесоюзного дитячого клубу ЦК ВЛКСМ «Золота шайба».
Я - професійний тренер. Переді мною на протязі більше тридцяти років стояла задача виховувати майстрів хокею, здатних перемагати і в складі команди Центрального спортивного клубу Радянської Армії на радянських чемпіонатах та в поєдинках з іноземними командами на міжнародній арені. Працюючи з різними за характером, по освітнього цензу спортсменами, я завжди знав, що у зустрічах з рівним по силам, серйозним противником, таким, наприклад, як канадські професіонали, перемога просто так не прийде. Ми, тренери, і наші гравці повинні перевершувати суперників не тільки в хокейному знання та вміння, а й в людських якостях. Сила волі, сила дружби і колективу, сила патріотизму - все це у нас має бути міцніше, ніж у суперника. Тільки тоді можна взяти над ним верх. Особливу турботу виявляли ми про підвищення грамотності, культури наших гравців, тому що були впевнені в тому, що високе загальне розвиток радянських спортсменів допоможе їм швидше опановувати секретами хокейного майстерності, творчо виконувати ігрові завдання тренерів в ході складних поєдинків.
