Подорож факела
XVI Олімпійські ігри намічено було провести в 1956 році в австралійському місті Мельбурні. Далеко, ох як далеко від Олімпії до Мельбурна - майже двадцять тисяч кілометрів! Це становить половину окружності земної кулі по екватору. І цей шлях повинен був виконати священний олімпійський вогонь, оберігає від дощу і вітру. Скільки пригод чекало факел під час далекої подорожі!
Простежимо шлях олімпійського вогню з самого початку. В Олімпії, серед руїн стародавнього стадіону, юна гречанка, одягнена в білу туніку, через скляну лінзу запалила факел сонячним промінням.
Юнак у білій майці обережно взяв з рук дівчини факел і легкими, пружинистими кроками побіг по дорозі, що веде до Афін. Від Олімпії до Афін - 350 кілометрів. Спортсмени несуть факельну естафету, змінюючи один одного через кожен кілометр.
Жителі навколишніх сіл вечорами виходили на дорогу, довгим, замисленим поглядом проводжаючи гінців. Роздмухувані вітром полум`я нерівним світлом осявало кам`янисту дорогу, вихоплював з темряви чорні гілки дерев і, нарешті, зірочкою зникало вдалині.
Ось і Афіни. Факел, запалений на землі древньої Олімпії, принесли до мармурових сходах афінського стадіону. Шістдесят років тому тут було покладено початок перших Олімпійських ігор. Звідси шлях лежить за океан в Мельбурн.
Олімпія - Афіни - Мельбурн. Ось три етапи великого шляху. Вони як би символізують собою зв`язок часів і поколінь. Одні покоління, немов естафету, беруть у інших досвід, традиції, благородні ідеї Олімпійських ігор.
Але простежимо подальший шлях факела. В Афінах факелом запалюють дві шахтарські лампочки. Їх переносять в літак, і чотиримоторний повітряний корабель з олімпійської емблемою на борту злітає в повітря.
Під крилом літака стеляться моря і джунглі, проносяться міста і селища, хатини, палаци, мінарети. Карачі, Калькутта, Бангкок, Сінгапур, Джакарта - такий шлях олімпійського вогню, який для безпеки захований під скляні ковпачки шахтарських лампочок.
Літак приземляється на аеродромі Дарвіна. Це невелике містечко в північній частині Австралії. З літака виходять двоє. У кожного з них в руках широка муарова стрічка з написом «Олімпійський вогонь». Дбайливо, немов чаклуючи, вони переносять лампочки на інший, що стояв напоготові реактивний літак.
Літак опустився на аеродромі в місті Кернс, розташованому на березі Коралового моря. До лампочкам піднесли факел і знову вогняну естафету підхопили бігуни.
До Мельбурна має бути довгий і нелегкий шлях. В дорозі може всяке трапитися. Для того щоб факел не згас були вжиті всі необхідні заходи. Особливу горюча речовина, налите в металеву чашу факела, підтримує полум`я. Щоб вогонь горів яскраво, в нього додають шматочки нафталіну. Та й сам факел влаштований так, що ні вітер, ні дощ не можуть його погасити.
І на дорогах Австралії відбувається незвичайне змагання. Змінюючи один одного, спортсмени несуть факел через всю країну. Кожен етап - одна миля (1609 метрів). Пробігти цей період потрібно приблизно за сім хвилин.
Першим біг з факелом Костянтин Веревіс - грек, який народився в Австралії. Він передав естафету австралійцю Антоні Марку. Той передав потім факел наступного бігунові.
Два тижні тривала факельна естафета по австралійській землі. Натовпи жителів зустрічали факелоносців. Іноді спортсменам доводилося бігти по довгому живому коридору, утвореному людьми.
Природа, здавалося, вирішила випробувати силу і витривалість спортсменів. Їх немилосердно палило сонце, на них падали тропічні зливи. Пориви вітру і потоки води погрожували загасити полум`я.
Одного разу олімпійський вогонь ледь не погас. Це було на шляху з міста Брісбейна в Сідней, Спортсмен, який ніс факел, несподівано спіткнувся, і світильник, відірвавшись від рукоятки, впав на землю. Спортсмен розгублено дивився на згасаючий вогонь. На щастя, в цей час наспів солдат, який супроводжував естафету, і підхопив світильник з майже згаслим полум`ям.
Населення Сіднея - найбільшого міста Австраліі- організувало олімпійському факелу урочисту зустріч. На міській площі на чолі з мером зібралися тисячі людей. Ось пролунали оплески, і на площі з`явилася група бігунів в білих майках. Один з них високо над головою несе палаючий факел. Він передав факел меру. Той почав було вимовляти заздалегідь приготовану промову, як раптом погляд його впав на лукаво усміхнену фізіономію юнака, який приніс факел. Він глянув на факел, і слова завмерли на його губах. Як він міг прийняти ніжку від зламаного стільця з прив`язаною до неї іржавою консервною банкою за священний олімпійський факел? Невже він відразу не розпізнав у цих юнаків сіднейських бешкетників-студентів?
Мер не на жарт розсердився. Але в цю хвилину на площі з`явився справжній олімпійський гонець, з подоланням олімпійським факелом. І мер, погрозивши жартівникам, знову взявся читати вітальну промову.
