Голландська збірна: «мета - тільки перемога!»
сторінки: 12Стадіон в Гельзенкірхені вміщує майже 70 тисяч глядачів. Центральна трибуна під козирком, що захищає від дощу і снігу. Тут найдорожчі місця, квиток коштує до 80 марок.
Над стадіоном висять низькі, важко набряклі хмари. Похмуро, з верхнього ряду видно погано, і все-таки очам відкрилася дивовижна картина. Протилежна трибуна вся одного кольору, всі вболівальники в помаранчевому, а на зеленому прямокутнику поля, ніби здуті з трибуни вітром, помаранчеві листя кидаються з краю в край.
Спускаємося рядів на двадцять, і все набуває реальних обрисів. Футболки однієї з граючих команд оранжевого кольору, інший - синього і білого. Прийнято, що форма збірних повторює кольори національних прапорів. Прапор Королівства Нідерландів помаранчевий. Вболівальники - це я побачив в Гельзенкірхені вперше - поверх одягу надягають футболки своєї команди (місцева промисловість чуйно ловить попит на модний товар). Причому кожен купує футболку з номером свого улюбленого гравця. Майже всі голландські вболівальники (а їх було на стадіоні близько 30 тисяч) віддали перевагу номеру 14.
Той, через кого саме ця цифра знайшла таку популярність, носився по полю як одержимий. Нападаючий Йохан Кройф (за кордоном його прізвище вимовляють трохи інакше - Кройф, але у нас набула поширення інша транскрипція), легкий в зверненні з м`ячем, нагадував циркового артиста, у якого не буває помилок при роботі з предметом. Футбольний м`яч виконував будь-яку його волю: підкручує, летів по дузі, зупинявся в потрібний момент. Для нас, ні разу до цього не бачили Кройфа в грі, він став абсолютно несподіваним відкриттям. Ми застигли від подиву. І наш інтерес до збірної Аргентини, який здавався ще недавно, по дорозі на стадіон, таким закономірним, помітно потьмянів.
Тільки після перерви ми стали помічати крім самого Кройфа ще і його партнерів. Голландці дуже цікаво розташовувалися на поле. В обороні всього лише три людини: вільний захисник Хаан і два крайніх- Сурбіер і Крол, покликані опікати двох форвардів суперника. Але так як в цьому матчі ініціатива аргентинців була повністю пригнічена, в ар`єргарді «помаранчевих» залишалися тільки два гравці оборони. Решта брали участь в каруселі, диригував якої Кройф. Всі м`ячі в ворота аргентинців були забиті в результаті витончених, хитромудрих комбінацій. Особливо запам`ятався третій гол, забитий правим крайнім голландців репом. Кройф, отримавши м`яч в центрі поля на місці правого інсайда, витримав паузу, давши можливість Ріпу стартувати з правого флангу в центр, що як би звільняло фланг для атаки. У пролом, що утворився, припускаючи, що туди рушить Кройф, кинулися одразу два аргентинця. Але пішов сильний поздовжній пас в ноги Ріпу, причому м`яч буквально стелився по траві, форвард в один дотик зіграв «шведкою» (удар зовнішньою стороною стопи), і, описавши дугу, м`яч влетів у правий верхній кут воріт.
Збірна Голландії виграла з рахунком 4: 0. Переможцям належало першим відповісти на запитання журналістів на традиційній прес-конференції. Але тут необхідно маленький відступ.
Прес-конференції - важливе джерело інформації для журналістів. Правда, тренери і футболісти частенько використовують ці зустрічі для того, щоб дезорієнтувати своїх суперників, але все одно це їжа для роздумів. На чемпіонатах світу прийнято влаштовувати прес-конференції після кожного матчу. Проходять вони в спеціальних залах, забезпечених мікрофонами і підсилювачами. Ведеться і синхронний переклад, зазвичай на два-три мови, один обов`язково англійська.
Отже, прес-конференція після матчу Голландія - Аргентина. Команду Голландії представляють тренер Рінус Міхелс і Йохан Кройф. Ось він зовсім поруч, кращий нападник Європи, володар «Золотого м`яча» в 1971 і 1973 роках. Він сидить за столиком в блакитній сорочці з засуканими рукавами, акуратно зачесане назад волосся ще мокрі, Йохан Кройф, син прачки, яка працювала на стадіоні «Аякс» в Амстердамі, народився 25 квітня 1947 року. Народився, можна сказати, в футболці. З раннього дитинства проводив майже весь свій час на стадіоні. У десять років його взяли в юнацьку команду, а коли йому виповнилося сімнадцять, він грав уже за основний склад «Аякса». Теж під номером 14, до речі.
