Офсайд при безпосередній передачі м`яча партнеру
сторінки: 123Подивіться рис. 3. На ньому показана ситуація, яка трапляється в практиці футболу найчастіше.
Центральний нападник (9) з м`ячем спрямовується до воріт суперника. Але перед ним - центральний захисник (3) обороняються, готовий в будь-який момент стати на заваді діям володіє м`ячем. Бачачи «свого» нападника (10) у вигідній позиції і без «сторожа», центрфорвард передає м`яч для продовження атаки йому, однак нападник - в положенні «поза грою»: між ним і лінією воріт в момент передачі м`яча менше двох захисників. Суддя справедливо зупиняє матч і призначає вільний удар в сторону воріт команди, яка порушила правило.
А ось ще один приклад. У матчі першого кола чемпіонату СРСР 1981 року між командами «Шахтар» і «Зеніт», що проходив 23 травня на Центральному стадіоні «Шахтар» в Донецьку, правий півзахисник гірників Н. Федоренко (10), постійно націлений на ворота, кинувся з м`ячем до штрафному майданчику зенітовцев (рис. 4). У момент, коли до нього став наближатися правий захисник ленінградців А. Давидов (2), Федоренко направив м`яч вперед по діагоналі на вільне місце на вихід партнерові - розігрувати півзахисникові М. Соколовському (8). Переслідуваний опорним хавбеком С. Вєдєнєєва (4), що виконував часом функції третього центрального захисника, Соколовський встиг все ж опанувати м`ячем раніше, пробіг кілька метрів вперед і завдав удар по воротах. Але м`яч пролетів над поперечиною, чому значною мірою сприяв своєчасний вихід голкіпера В. Миколаєва (1) назустріч яким атакували.
У цьому ігровому епізоді не було офсайду: в момент удару Н. Федоренко по м`ячу між Соколовським і лінією воріт знаходилися два зенітівця. Суддя матчу Г. Гванцеладзе (Тбілісі) надійшов правильно, не зупинивши гру.
Деякі футболісти і особливо глядачі сприймають подібну ситуацію як порушення правила про офсайд. Насправді ніякого порушення немає.
Необхідно завжди пам`ятати, що за правилами положення «поза грою» суддя визначає не тоді, коли нападник приймає м`яч, а в момент удару. Іншими словами: якщо футболіст, що не знаходиться в офсайді в момент передачі йому м`яча одним з партнерів (тобто в момент удару), кинувся вперед і прийняв передачу, він в положенні «поза грою» вважатися не буде, хоча між ним і лінією воріт - менше двох захисників.
Цікавий в цьому плані епізод з гри другого кола першості країни 1981 року між московськими клубами «Динамо» і «Спартак», що відбулася 30 серпня на столичному стадіоні «Динамо».
На 37-й хв правий захисник динамівців С. Кузнєцов (2) опанував м`ячем на половині поля суперників (рис. 5). Пробігши кілька метрів вперед і миттєво оцінивши обстановку, він низом спрямував м`яч ще далі вперед - рвонув до воротарського майданчику швидкому, різкого, з добре поставленим ударом центрфорварду В. Газзаєву (11) (до речі, партнери намагалися використовувати ці якості агресивного нападника якомога частіше, виводячи саме Газзаєва на вигідні позиції для завершення атак). Маючи безперечну перевагу в швидкості, Газзаєв тоді випередив правого захисника спартаківців В. Сочнова (2) і центрального - С. Швецова (4), раніше них встиг до м`яча і пробив по воротах. Лише поспішність при нанесенні завершального удару і своєчасний вихід голкіпера Р. Дасаєва (1) на перехоплення м`яча не дозволили Газзаєву реалізувати вигідний момент.
Як і в раніше розглянутому прикладі, суддя матчу (на цей раз - москвич А. Кадетів) не зупинив гру, бо центральний нападаючий в офсайді ні: в момент удару Кузнєцовим по м`ячу між Газзаєвим і лінією воріт знаходилося навіть не два (як того вимагають правила), а три футболісти команди-суперниці.
Постійне прагнення атакувати, націленість на ворота - високу гідність футболіста. Але не менш важлива вміти регулювати темп матчу, розумно користуватися паузами, спокійно розігрувати м`яч, чергувати активність одних з уявною пасивністю інших. Раптовий «вибух», точний пас, як правило, призводять до взяття воріт.
