Цей шалений тренер з чувашії
- Чебоксари в четвірці найсильніших - ось одна з сенсацій нинішньої «Комсомолки», - захоплено сказав мені один зі столичних кореспондентів, гортаючи щойно зброшуровані підсумкові протоколи традиційних всесоюзних змагань з плавання на призи газети «Комсомольская правда», проведених з 26 лютого по 2 березня 1975 року в 50-метровому басейні ленінградського СКА.
- Вони зробили відмінний стрибок вперед, - підтвердив я. - На таких же змаганнях роком раніше Чебоксари зайняли 16-е місце, а до того вони були ще далі.
- Дивно! Погляньте, Чебоксарський «Спартак» випередив усі ДЮСШ плавання Москви, в тому числі і такі відомі, як ЦСКА і «Динамо». Ось тобі і Чебоксари!
- Ви ще більше здивуєтеся, - зауважив я кореспонденту, - якщо зверніть увагу на кількість очок, завойованих плавцями Чебоксар, - 320! Це майже в два рази більше, ніж отримали на «Комсомолці» всі спортивні школи плавання Вірменії, Молдавії, Туркменії, Естонії та Киргизії, разом узяті, що налічують у себе до 50 плавальних басейнів і більше сотні штатних тренерів.
- А Чебоксарський «Спартак», наскільки мені відомо, - зауважив мій співрозмовник, - має всього один 25-метровий басейн з «жабником».
- Абсолютно вірно! Виходить, що плавці одного басейну виступали проти плавців 50 і виграли. Ось наочний показник високої ефективності роботи тренерського колективу.
- Хто ж очолює цей колектив?
- Надєждін Ростислав Гаврилович, тренер, який кілька років тому нікому не був відомий, а в останні 2-3 роки регулярно готує молодих майстрів спорту в збірну команду країни. Він один з лауреатів проведеного в 1974 році всесоюзного конкурсу тренерів з плавання і нагороджений спеціальною медаллю Спорткомітету СРСР.
- Молодий, ймовірно?
- Не сказав би ... Але стаж тренерської роботи з плавцями невеликий. Хочете далі дивуватися?
- А що?
- Ростислав Гаврилович за фахом - лісничий.
- Лісничий?
- Уявіть собі, так. Він закінчив Поволзький лісотехнічний інститут.
- Як же він став тренером?
Цього і я не знав. Скориставшись тим, що Ростислав Гаврилович разом зі своїми учнями - учасниками змагань на призи газети «Комсомольская правда» приїхав до Ленінграда, я зустрівся з ним в кінці змагань в ленінградському басейні і в нашій тривалій бесіді почув багато цікавого і повчального.
Тренер Р. Г. Надєждін (Чебоксари)
Я знав, що в даний час керівники спортивних організацій оцінюють діяльність кожного з більш ніж п`яти тисяч радянських тренерів плавання по тому, як успішно він готує учнів до участі у всесоюзних змаганнях. Для цього плавець повинен пройти серію відбіркових змагань і виконати досить високі «прохідні» нормативи. Тренер з невеликим стажем роботи буває задоволений, коли хоча б один його учень завоює право брати участь у всесоюзних змаганнях. А домігшись цього, починає мріяти, щоб його вихованець потрапив в один з двох фіналів змагань з 24 дистанцій. Тільки в цьому випадку він принесе команді залікові очки. У ленінградських всесоюзних змаганнях брало участь понад 300 найсильніших плавців країни. Близько половини з них потрапили до фіналів. Вони представляли 51 ДЮСШ плавання і були учнями майже 80 тренерів різних міст країни. Більшість з цих тренерів змогло підготувати до «Комсомолці» всього по одному плавцеві і тільки близько 30 - по два і більше. Серед них був і Ростислав Гаврилович Надєждін.
- Чи багато стартує тут ваших учнів? - запитав я у Ростислава Гавриловича.
- П`ятеро. Вони завоювали 9 місць у фінальних запливах. Краще за інших виступили Іра Александрова, Зіна Бахтіна і Таня Одюкова.
Тут я згадав, що спортивна популярність прийшла в Чебоксари після успішних стартів в 1973 році декількох юних плавців, і особливо чувашкі Тані Одюковой. Їй не було 14 років, коли вона стала майстром спорту СРСР, зайняла призові місця по молодшій групі у всесоюзних змаганнях і увійшла до складу збірної юнацької команди СРСР. На традиційному «матчі Дружби» юних плавців 8 соціалістичних країн, який відбувся того літа в болгарському місті Велінгтона, Таня успішно виступила у фінальному запливі на 100 м брасом - з результатом 1.19,0 вона завоювала золоту медаль. Мало не одночасно з нею на всесоюзній арені з`явилася кролістка Зіна Бахтіна - переможниця фіналу весняної «Комсомолки-74» в плаванні на 800 м вільним стилем. Вона також увійшла тоді до складу збірної команди країни.
У 1974 році ще дві юні чебоксарського спортсменки стали кандидатами в збірну команду країни з плавання - Ольга Митрофанова і Ірина Александрова, що спеціалізуються в Батерфляї і в комплексному плаванні. Якщо в 1973 році в десять кращих досягнень країни увійшло 3 результату чебоксарського плавців, то в 1974 році - вже 8. А тепер, в Ленінграді, на «Комсомолці-75», спортсменки з Чувашії не раз піднімалися на п`єдестал пошани. Це були учениці Ростислава Гавриловича Надєждіна.
- Приємно бачити своїх учнів серед переможців. У такі хвилини не пошкодуєш про вибір професії тренера, - сказав я.
Ростислав Гаврилович, зрозумівши, що я мав на увазі зміну їм професії, став розповідати про себе.
- Коли я після війни приїхав в Йошкар-Олу і поступив в лісотехнічний інститут, професія спортивного тренера у нас ще достатньо не обрисувалася. Зі спортсменами займалися або їх друзі по спорту, або любителі-громадські працівники. В ті роки і я захоплювався спортом. Любив плавати кролем - навіть перший розряд мав, - захоплювався лижами Коли мені виповнилося 22 роки, я отримав диплом інженера. Це було в 1952 році. Тоді ж, на всеукраїнських змаганнях з плавання в Туапсе, виступаючи за команду Йошкар-Оли, я увійшов до фіналу запливу на 100 м вільним стилем, але мій результат - 1.07,0 - не дозволив піднятися на п`єдестал переможців. Цей випадок запав мені в душу, розбудив гостре бажання «жити спортом». Але ... треба було виїхати з міста, щоб почати службу інженера лісового господарства. А в лісі яке плавання!
- І довго ви працювали лісничим?
- Майже 13 років. У лісі я багато ходив, бігав на лижах. Саме бігав, тренувався!
Тому що продовжував мріяти про життя в спорті. І уявіть собі: в 35 років отримав звання майстра спорту СРСР з лиж. Тут-то я твердо вирішив ніколи не поривати зі спортом. Став заочно навчатися в Московському інституті фізкультури. Суворе життя в лісі привчила мене до твердого режиму, дисципліні та наполегливості. Це допомогло мені успішно закінчити фізкультурний вуз.
- Але для чого потрібен був диплом викладача фізкультури в лісі? - запитав я.
- Тоді я вже переїхав на роботу в Чебоксари. Хоча басейну в місті ще не було, я зібрав групу юних плавців і став займатися з нею в громадському порядку. Влітку ми плавали, а взимку тренувалися на лижах, займалися гімнастикою. А коли в січні 1968 року у нас закінчилося будівництво першого критого басейну ДСТ «Спартак» і там була створена ДЮСШ плавання, мене запросили зайняти відповідальну посаду директора цієї школи, а одночасно і працювати тренером з плавання. Ось і вся історія про те, як лісничий став тренером з плавання, - посміхнувшись, уклав Ростислав Гаврилович.
- Сміливий крок в житті! - не втримався я. - Адже вам було вже під сорок, коли ви переключилися на абсолютно новий характер діяльності!
- Так, але внутрішньо я був готовий до неї ще в молоді роки. Працюючи в лісі, виписував і читав все літературні новинки по спорту, особливо з плавання та лиж, був в курсі всіх спортивних подій. А коли я прийняв пропозицію зайняти в «Спартаку» штатну посаду, то добре уявляв перспективу. Я знав, що принаймні 5 років піде на організацію і становлення нового для Чебоксар справи. І твердо вірив, що воно розгорнеться, буде цікавим, корисним і, головне, дасть результати. А інакше навіщо б я міняв професію? Я не ризикував, а твердо вірив в успіх. І мені в цьому допоміг відмінний колектив працівників нашого чебоксарського басейну. Всі ми живемо спільною справою - виховання, підготовки юних плавців, вкладаємо в нього всі свої сили, знання і вміння, не зважаючи на особистий час. І ми щасливі, що вже змогли дечого домогтися. В нашій ДЮСШ плавання вже підготовлені 9 юних майстрів спорту.
Так, комуніст Ростислав Гаврилович не кидався словами. Створена під його керівництвом система організації навчально-спортивної роботи з юними плавцями гідна найпильнішої вивчення і широкого поширення. У чому її суть?
Пропрацювавши кілька років в ДЮСШ плавання, Ростислав Гаврилович переконався, що без дитячої навчальної ванни (вона не була передбачена проектом будівництва спартаківського басейну) домогтися бажаних результатів не вдасться. Багато сил і клопоту було потрібно, щоб в такому невеликому місті, як Чебоксари, «пробити» додаткову споруду. Але допомогли партійні органи, і в 1971 році в лад вступив 20-метровий дитячий «жабник». У ньому на всю широчінь розгорнувся масовий навчання плаванню дошкільнят та молодших школярів. Щорічно через руки тренерів ДЮСШ плавання проходило 1000-1500 новачків. Кращі з них включалися в навчальні групи спортшколи і починали займатися у великій ванні басейну.
Довгий час не вдавалося спланувати регулярні дворазові в день навчально-тренувальні заняття в басейні. Учням не вистачало для цього часу. Відомо, що в 1972 році вийшла постанова Спорткомітету СРСР, рекомендувала всім слідувати досвіду створення при басейні ленінградського СКА і в загальноосвітній школі № 94 спеціалізованих спортивних класів, укомплектованих плавцями. У Чебоксарах негайно прийняли цей досвід на озброєння. Мало того, тут розвинули і поглибили розпочате ленінградцями справу. Разом з директором загальноосвітньої школи № 32 Сергієм Михайловичем Єгоровим Ростислав Гаврилович організував спортивні класи не тільки для старшокласників, а й для всіх школярів - з 1-го по 10-й клас. Вся 32-я школа стала комплектуватися юними плавцями, в тому числі і перших класів. Це стало можливим після того, як в Чебоксарської «жабнику» почалося масове навчання плаванню дошкільнят - вихованців місцевих дитячих садів.
Труднощі? Вони були. Головна з них - не всі юні плавці стабільно зберігали свою захопленість плаванням, не всі прогресували. І це в ряді міст призводило до того, що спортивні класи, які спеціалізуються в плаванні, розпадалися. Але в Чебоксарах чіпко вхопилися за систему спеціалізованих класів. Вихід був знайдений.
- Не біда, якщо учень десь в шостому або сьомому класі виявиться безперспективним для подальшого прогресу в плаванні, - продовжував розповідь Ростислав Гавріловіч.- Такий учень залишався в спецкласі, тільки не значився більше в ДЮСШ плавання. Він разом з класом продовжував приходити в басейн, трохи плавав, а решту часу був помічником тренера, притягувався як суддя -еженедельних змагань - курсівок, в яких зазвичай беруть участь всі учні нашої спортшколи. Деякі з таких учнів переключалися взимку на лижі, влітку - на біг або гімнастику. Так чи інакше, але спортивні класи ми не переукомплектовивалі. Тим самим ми оберігали дітей і їх батьків від морального травмування і зберігали в 32-й школі єдине для всіх класів розклад уроків із загальноосвітніх предметів в поєднанні з дворазовими в день тренуваннями в басейні - за принципом «класів з продовженим навчальним днем».
- Дворазові тренування проводяться у вас з першого класу? - запитав я.
- Ні, перші три класи - це наші свого роду «підготовчі групи», в яких ми ретельно вивчаємо учнів, їх обдарованість, працьовитість, старанність і інші якості. Ці «Після підготовчої групи» займаються в басейні по одному разу в день. З четвертого класу починаються дворазові заняття в басейні. Ми створили зараз повний 4-й і повний 5-й класи олімпійського резерву-80, які вже почали готуватися до Московської олімпіаді. Своїх тренерів прикріплюємо до класів. Скажімо, 4-й клас веде Володимир Кирилович Антонов, 5-й - Віталій Васильович Михайлов. У них вже з`явилися призери всесоюзних змагань «Веселий дельфін», наприклад 11-річна баттерфляістка Оля Корякіна.
- Як же ви розподіляєте між ними дворазові в день заняття в одному басейні?
- У цьому головна перевага того, що у нас вся школа спеціалізована. До 6.30 ранку на першу півторагодинну тренування приходять 5-й і 6-й класи, другий раз вони плавають з 16 до 18 годин. 7-10-й класи тренуються відразу після них, по 2 години вранці (з 8 до 10 годин) і стільки ж увечері (з 18 до 20 годин). Четвертий клас з 8 ранку починає заняття в школі і після 4-го уроку приходить в басейн, де з 12 години плаває, потім повертається в школу - обідає, відпочиває і під керівництвом вчителя виконує шкільні домашні завдання, після чого знову йде в басейн на другу тренування. Таким чином, учні наших спеціалізованих класів проводять в школі 7-8 годин - займаються загальноосвітніми предметами, харчуються, відпочивають і проходять самопідготовку. І коли ввечері діти повертаються додому, батькам не доводиться ставити питання, вивчені уроки.
- А як же зі спеціальною гімнастикою?
- Вона у нас проводиться круглий рік в залі, перед однією з тренувань у воді. Серед усіх шкіл міста наша вже кілька років поспіль тримає першість по лижам і «багатоборства ГТО». Але це лише окремі кроки до заповітної мети ... - мрійливо промовив Ростислав Гаврилович.
- У чому ж ця мета?
- Підготувати до Московської олімпіаді декількох реальних кандидатів на медалі. Цим зараз живе весь наш дружний колектив, Розумієте, я чуваш і великий патріот свого народу. І тому я був особливо щасливий, коли вперше в історії спорту чуваські плавці - Таня Одюкова, Іра Александрова і Оля Митрофанова - стали майстрами спорту СРСР. Тепер хочеться, щоб з`явилися чуваські спортсмени і серед олімпійців. І в цьому нічого немає дивного, тому що Радянська влада відкрила малим народностям нашої країни найширші можливості для прогресу в різних напрямках, в тому числі і в спорті.
