Музи приходять на ігри
Відео: СИНІЙ КИТ - 4:20 (GT_GAME)
Шоста зима нового століття була відзначена в Парижі нічим особливим, окрім хіба безперервних спогадів і пересудів про щасливе часу Всесвітньої виставки. Столиця Франції, законодавець мод, яка звикла у всьому обганяти сусідів і дивитися тільки вперед, все частіше і частіше озиралася назад.
Зима була туманною, вогкою. Життя текло розмірено. Особняки аристократів були порожні - господарі проводили час на півдні. Великі бульвари порожніли рано. Газетна хроніка була прісною, а заїжджі співаки - безголосими. Міф про Париж як про «новому Вавилоні» був остаточно розвіяний.
Від буйства ілюмінації, феєрверків, суєти, разноязикой натовпи туристів - всього, що принесла в місто виставка, залишилася тільки ажурна громада Ейфелевої вежі, яка одних захоплювала, інших же приводила в здивування. Про її доцільність сперечалися з таким азартом, наче вежу можна було або перебудувати, або розібрати на брухт. Істие парижани нарікали на те, що одвічний герб міста - корабель з наповненими вітром вітрилами - все частіше поступається місцем цієї металевої громаді, яка погрожує стати емблемою не тільки Парижа, але і Франції.
А адже старий герб був такий хороший. На спіненої води, по якій біг кораблик, було написано: «Його б`ють хвилі, але він не тоне». Звичайно, корабель тонув і зараз. Але хвилі часу ґрунтовно його розгойдували і крену з борта на борт.
В ту зиму в Парижі біржовики з сумом згадували блискучі бали та прийоми, на яких можна було завести корисні знайомства з магараджі, готовими за безцінь збути партію слонової кістки, або екзотичними шейхами, яких можна було схилити на продаж непотрібних їм земель, в надрах яких покоїлося Чорне золото. Власники величезних готелів і крихітних готелів-пансіонів, в яких знаходили притулок туристи, з тугою оглядали спорожнілі номера. Крамарі кляли людей, які стали але в міру розбірливі й ощадливі й вже не розбирали барахло, як в ті благословенні дні, коли воно зникало з прилавків з фантастичною швидкістю тільки тому, що на ньому красувалося зображення Ейфелевої вежі.
Одним словом, бум, пов`язаний з виставкою, давно вже пройшов. Пройшов «свято століття і франка». Здавалося, що химери з висоти собору Паризької Богоматері, кривляючись, переглядаються, ніби хочуть запитати гріються у жаровень водіїв таксі і кучерів фіакрів: «Ну і чим скінчилася вся ця метушня?»
Кубертен теж часто згадував початок століття. Кому-кому, а йому то більше інших можна було нарікати і на виставку і на вежу.
Після першого успіху в Афінах Ігри було вирішено провести в Парижі. Відповідно до встановленого чотирирічному циклу, II Олімпійські ігри мали відбутися в 1900 році. І тут ця Всесвітня виставка, і теж в Парижі. Інші ентузіасти нової справи навіть зраділи такому збігу обставин. Це ж прекрасно, переконували вони. Два свята цивілізації. Демонстрація гармонії, техніки і м`язів.
П`єра відразу ж насторожив цей лозунг - гармонія техніки і м`язів.
- Чи не гармонія техніки і м`язів, - говорив він тоді, - а панування техніки, і не техніки, а комерції, над м`язами. Я побоююся, що Олімпіада стане жалюгідним придатком виставки.
- Яка справа фінансистам до олімпійських ідей? - питав Кубертен.- І відповідав: - Ніякого! Виставка - підприємство суто комерційне. Для комерції завжди була потрібна реклама. Як би і спортсменів-олімпійців не спробувавши використовувати в цих цілях. А ще гірше - для розваги панів, які приїхали на виставку.
Найближчі друзі намагалися переконати його. Безкомпромісність Кубертена була їм незрозуміла. Вони міркували приблизно так. У прихильників високих ідеалів відродження олімпійських ігор - духовні цінності. У організаторів виставки - гроші. У парижан немає навіть пристойного стадіону. Про будівництво спеціального стадіону до Ігор навіть годі мріяти. Всі гроші йдуть на павільйони і вежу. Але якщо організатори виставки візьмуть під своє заступництво Олімпіаду, тоді будуть і гроші, і успіх.
Після сформування Національного олімпійського комітету, який очолив Жан Курсель, виставково-олімпійська колісниця вирушила в дорогу.
Виставка була багатолика, всіх приймала в свої обійми. Геній наукової думки щасливо співіснував з натхненними злетами фантазії композиторів і художників. Прийняла вона в обійми і учасників Олімпіади. Але ні більше ні менше як звичайний експонат.
Як і передбачав Кубертен, виставка і підпорядкувала і навіть поглинула Олімпіаду. Почати хоча б з того, що Ігри були відкриті 14 травня, а закриті тільки ... 28 жовтня. Легкоатлети і гімнасти змагалися в липні. Плавці і веслярі - в серпні. Велосипедисти зуміли помірятися силами тільки у вересні.
- Хто за кого? - бушував Кубертен.- Хіба в червні дев`яносто четвертого року ми голосували за такі олімпіади? Виставка ... Та нехай вона буде тричі всесвітньої. Нехай збудують три вежі конструкції мсьє Ейфеля. Але у легкоатлетів повинна ж бути хоча б одна пристойна доріжка. Булонський ліс - прекрасне місце для верхових Проминад. Але він ні до біса не годиться для легкоатлетів. Соромно сказати, але дискоболи не могли змагатися нормально через те, що снаряд чіплявся за дерева. Точніше кажучи, за гілки. Але в принципі це одне і те ж. Хіба про таку олімпіаді ми мріяли? Хіба заради такої олімпіади працювали ?! Американець Рей Еврі показав себе чудовим стрибуном. І що ж? Його назвали «людина-гума». Плювали на його результати панове з рекламного управління. Він їм потрібен не як олімпієць, а як вежа. Назвали «людиною-гумою». Завтра назвуть «людиною-каучуком». Назвуть як завгодно. Аби прив`язати його ім`я до виробів з гуми. Президенту Лондонського спортивного клубу Джону Астлі Кубертен написав: «З 16 по 14 червня 1894 роки ми билися над визначенням аматорства і ще над цілою купою проблем, пов`язаних з відроджувати олімпіадами, напевно, не для того, щоб зараз вони були підмогою торгашам».
