Диференціація видів фігурного катання
Вище ми описали в основних рисах розвиток в XIX столітті фігурного катання взагалі. Диференціація видів катанія- школа - довільне катання-спеціальні фігури - почалася, мабуть, ще на початку XIX століття-в книзі Garcin «Le vrai patineur», 1813 р вже вказані деякі довільні фігури-але ясно висловилася ця диференціація в то час, коли з`явилися виступи професійних артистів катання перед публікою, т. е. в шістдесятих роках XIX століття. Дж. Гейнс, потім Коллі Кертіс і Гудріч виступили з цільної зв`язної програмою катанія- це і послужило зразком того, що згодом стало носити назву вільного або довільного катання. Це поділ катання на відділи було вперше зафіксовано в Америці в 1868 р при встановленні програми і правил змагань на першому американському конгресі ковзанярів в Піттсбурге- а в Європі це було зроблено в 1871 р при встановленні Віденським товариством ковзанярів (WEV) правил змагань, коли відбулося перше на континенті змагання в мистецтві катання. Тут катання було розділене на «школу», «спеціальні фігури» (зазвичай це були тоді важкі комбінації з шкільних фігур) і «вільне катання», назване вінцями «продукціонс-Лауфен». * Але абсолютно ясно значення школи виступило в 1882 р в момент оформлення «віденської програми». Остання, звичайно, ще далеко не була закінченою системою, це було лише добре продумане початок, основа її-але вже тоді стала очевидною досконала необхідність школи, як систематичного комплексу вправ, що забезпечують подальший оволодіння мистецтвом катання.
Сутність вільного катання, як цілісної продукції з відомим художнім змістом, була встановлена вже тоді з упевненістю, таковою ж вона залишається і зараз-розвиток цього відділу катання йшло весь час в одному і тому ж напрямку, т. Е. Щодо техніки, темпу, різноманітності, комбінування, пуантіровкі і пластики. При цьому в історії розвитку вільного катання різко виступає боротьба двох протилежних начал - малюнка на льоду, з одного боку, і рухів виконавця, з іншого. Само собою зрозуміло, що те й інше разом становить мистецтво, одне без іншого втратило б тут будь-який сенс, але провідна роль залишається, звичайно, не за малюнком - «фігурою» в первісному сенсі слова.
Спеціальні фігури, з часу їх первісного визнання в 1871 р, розвивалися в різних напрямках. Спершу, як ми вже говорили, їх розуміли як дуже складні комбінації шкільних фігур, отже головне місце займав тут малюнок. Пізніше, наприклад в 1882 р, на першому міжнародному змаганні в Відні, а також частково на деяких інших (Петербург в 1896 р, Мюнхен в 1903 р) за спеціальні фігури визнавалися будь-які окремі довільні фігури, в яких малюнок міг грати і другорядну роль, а іноді навіть і зовсім був відсутній (наприклад в піруетах на шкарпетці, в стрибках з обертанням і т. п.). Але все ж панівна течія тут весь час було в сторону розвитку малюнка, як орнаменту, в зв`язку з труднощами і новизною його комбінацій. У перші десятиліття панувало захоплення хрестоподібної формою, найбільш відомі досягнення вилилися саме в цю форму (хрести Енгельманна, Сандерса і ін.) Потім на початку XX століття, завдяки роботі російської школи, спеціальне катання звільнилося від цієї тенденції, і форма фігур стала надзвичайно різноманітною. Техніку їх і ілюстрації ми даємо в останній частині книги.
