Фізіологічний вплив середньогір`я на спортивну працездатність плавця
Спочатку повітря, що видихається надходить в зовнішню атмосферу. У певний момент, коли випробовуваний починає гранично працювати, повітря, що видихається збирають протягом 30 сек. в спеціальний воздухоприемник - ємний мішок з прогумованої матерії, після чого досвід припиняють або повторюють ще один-два рази після деяких перерв для відпочинку. Потім аналізують склад повітря, що видихається, визначають його кількість і розраховують різні показники дихання і обміну газів. Визначають хвилинний обсяг дихання (легенева вентиляція), його глибину і частоту, процентний вміст вуглекислого газу і кисню в повітрі, що видихається, кількість спожитого організмом кисню. Остання величина, визначена в зазначених експериментальних умовах, тобто при максимальній м`язовій роботі, після відповідного періоду впрацьовування і являє собою максимальне споживання кисню.
Фізіологічними дослідженнями радянських і зарубіжних авторів встановлено, що максимальне споживання кисню є дуже важливу величину, яка відображатиме граничні «робочі», тобто функціональні, можливості не тільки дихальної системи, але і системи кровообігу. Справа в тому, що кількість кисню, що транспортується кров`ю з легенів до м`язів і інших тканин, які споживають кисень, залежить в першу чергу від хвилинного обсягу кровообігу-кількості крові, яке за 1 хв. серце може прогнати через кровоносні судини.
Є й інші чинники, від яких залежить максимальне споживання кисню, - це, наприклад, максимальна робота серця, яка відіграє дуже важливу роль. Від неї залежить кількість ціркуліруемой в одиницю часу крові. Важливим фактором, що визначає максимальне споживання кисню, є хвилинний об`єм дихання - кількість повітря, яке проходить в одиницю часу через легені. Значення цього фактора також велике: саме легенева вентиляція забезпечує надходження в кров потрібної кількості кисню.
Встановлено, що величина максимального споживання кисню залежить від загальної тренованості спортсмена. Чим він тренированнее, тим більше він може спожити кисню при своєї максимальної м`язової роботі. Відбувається це через те, що сама можливість виконувати роботу залежить від кількості кисню, що надходить в працюючі м`язи. При дуже великих потужностях роботи, наприклад при спринтерському бігу або при плаванні з максимальною швидкістю на 25 м, м`язи можуть деякий час працювати без поглинання кисню за рахунок енергії безкисневих хімічних реакцій. Але така м`язова робота буде дуже короткочасною - трохи більше 10- 20 сек., Після чого настає дуже бурхливе споживання кисню м`язами, які працювали «в борг». Якщо ж спортсмен виконує роботу, що перевищує 20-30 сек. і триваючу хвилини або десятки хвилин, то можливість роботи визначається можливістю споживання кисню. Чим більше ця можливість, тим більшу роботу може виконати організм спортсмена. Тому від величини максимального споживання кисню залежить потужність роботи зазначеної тривалості, тобто плавання на дистанції від 100 м і вище. Цим пояснюється, чому найвищі цифри максимального споживання кисню були виявлені у найбільш кваліфікованих і тренованих спортсменів.
Проводилось також визначення максимального споживання кисню у плавців і ватерполістів в умовах роботи на велоергометрі як в Москві, так і в середньогір`ї. У Москві були виявлені досить значні величини, що свідчать про високу тренованості плавців. Деякі спортсмени споживали понад 5 л кисню в хвилину, що супроводжувалося легеневої вентиляцією, що досягала 150 л в хвилину. Такі ж дослідження були проведені в середньогір`ї. Вони показали, що ті спортсмени, які в змозі збільшити легеневу вентиляцію на 25-30%, змогли споживати таку ж велику кількість кисню, як і на рівні моря. Ті, кому це зробити не вдалося і у кого легенева вентиляція в належній мірі не зросла, значно знизили величину максимального споживання кисню. Характерно, що легенева вентиляція збільшувалася в основному за рахунок частоти дихання.
