Барк «лаурістон» йде в таллин
Відео: Барк "Крузенштерн", Морські дні в Талліні, Грудень 2011 року.
Зміст
Завжди мріяв вийти в море на вітрильному кораблі, відчути те, що було для моряка звичайним ще так недавно, - рух величезного судна з надутими вітром ярусами вітрил. І ось в серпні 1921 року мрії судилося здійснитися, - мене призначили помічником на барк «Лаурістон», якому мав бути рейс в колишній Ревель, нині Таллінн, столицю буржуазної Естонії.
Рейс «Лаурістона» в Таллінн носив дещо незвичний характер. Він повинен був покласти початок торговим відносинам з прибалтійськими республіками. з якими лише зовсім недавно Радянська Росія встановила дипломатичні відносини. Трохи раніше в перший рейс до Фінляндії з Петрограда відправився з такою леї метою невеличкий пароплав «Суботник». «Лаурістон» вирішили послати в Таллінн, так як цей барк водотоннажністю в 5000 тонн, з місткими трюмами, був зручний для перевезення залізничних рейок. Все це мені розповіли в Управлінні Балтійського пароплавства і наказали негайно вирушати на барк, що стояв в Торговому порту.
Чотири височенні темно-коричневі щогли «Лаурістона» було видно здалеку. На щоглах - такого ж кольору товсті реї, на носі - значний сталевий бушпріт. Переплетення стоячого і бегучего такелажу, що блищав свіжою фарбою корпус з білими надбудовами не могли не викликати захоплення у розуміє толк в вітрильниках.
На борту барка я представився капітану К. Андерсону, досвідченому морякові. Він познайомив мене зі старшим помічником В. Спрогіса і боцманом І. Урмом. Команда «Лаурістона» налічувала близько п`ятдесяти чоловік, в основному знайомих з вітрилом колишніх рибалок з сіл узбережжя Лужской губи і Ладозького озера. Чимало серед матросів було і естонців, латишів і фінів, колись ходили на Лайбах або рибальських судах, а в роки громадянської війни боролися з білими і інтервентами за Радянську владу. У політичній роботі командний склад барка міг спертися на сім комуністів і чотирьох комсомольців - для тих років не так мало.
Капітан розповів, що на великих вітрильниках ніхто з команди не плавав, так що до виходу в море чекає велика робота з навчання команди. Д управління «Лаурістоном» - справа складна: якщо команда не буде діяти злагоджено, то до біди недалеко. Адже барк на ті часи був найбільшим в світі вітрильним кораблем. Його водотоннажність - п`ять тисяч тонн, щогли несуть тільки основних двадцять п`ять вітрил, при свіжому вітрі бакштаг швидкість досягає шістнадцяти вузлів. «Лаурістон» побудований в Англії і куплений царським урядом в роки першої світової війни для перевезення військових вантажів.
Настали дні напружених занять. Поки крани опускали в трюми рейки, екіпаж навчався ставити і прибирати вітрила, брати рифи, тренувався у виконанні різних команд, в тому числі поворотів оверштаг і через фордевінд, зміні галс при лавіруванні. Багато часу пішло на навчання за віддачею і вибірці якоря. Шістнадцять міцних матросів насилу вручну обертали шпиль, впираючись у вставлені в нього дубові вимбовкі.
Вже не пам`ятаю, скільки важили величезні станові адміралтейські якоря барка, але, мабуть, чимало, тому що вибрати їх було нелегко. Багато зусиль було потрібно і для обертання штурвала діаметром в людський зріст, встановленого на напівют - на кормі. Зроблено був штурвал з якогось дорогого дерева, з різьбленими прикрасами. На кермі одночасно стояли два матроса, а й вони насилу обертали штурвал, від якого йшли сталеві ланцюги до значного керма. Для управління кермом на хвилі існувала спеціальна система з талей і блоків. І тут вже двома керманичами не обійтися - на талях на кожному борту було потрібно по декілька чоловік!
Загалом барк був справжній вітрильний корабель, на якому все робилося вручну - ніяких двигунів не було. Були відсутні також опалення та вентиляція, а каюти і кубрики висвітлювалися гасовими лампами та свічками. Про те, що плавати нам належить в третьому десятилітті двадцятого століття, свідчила, мабуть, тільки радіорубка та невеликої паровий котел, який давав пар для лебідок вантажних стріл.
